Чорнобиль – факти про зону відчуження

Чорнобиль не завжди асоціювався у людей із тисячами поламаних життів і втратою домівки внаслідок страшної катастрофи. До 26 квітня 1986 року він вважався одним із численних міст радянського союзу із великим потенціалом. Але весна 86-го року безповоротно все змінила…

Насправді ж історія Чорнобиля розпочинається ще задовго до аварії на ЧАЕС. Зокрема, перші згадки про нього з’являються вже в Іпатіївському літописі, датованому 1193 роком – тоді місто було частиною Київського князівства. Минали роки і місто обросло замком, який за довгу історію свого існування спочатку був пограбований татарами, а потім переходив від одного київського власника до іншого. А за часів Богдана Хмельницького місто навіть підпорядковувалось Війську Запорозькому.

До 1880 року кількість людей, що проживали в Чорнобилі, виросла до 6483 осіб. Цікаво, що на той час вже протягом двох століть у місті проживали євреї, частка яких лише зростала. Внаслідок цього у 19 столітті саме євреї стали основною етнічною групою Чорнобиля. Тут навіть було засновано Чорнобильську хасидську династію, а саме місто стало центром хасидизму.

На жаль, вже навіть тоді, у 19 столітті, пожадливі московські лапи зазіхали на це чарівне місто, знищуючи все на своєму шляху. Зокрема, відомо, як мінімум про два єврейські погроми у Чорнобилі 1905-го та 1919-го років, внаслідок яких постраждала основна частина євреїв. Вчинили ж його чорносотенці – москальські ультранаціоналістичні організації.

Як це буває з багатьма містами чи навіть країнами, Чорнобиль “зализав” свої рани та продовжив розвиватися. У 30-х роках минулого століття тут були побудовані судноремонтні майстерні. А вже в 70-х – за 15 км від Чорнобиля з’явилася перша черга ЧАЕС, а також місто Прип’ять. І хто-зна, яким би було це місто зараз, якби не людська халатність, що призвела до страшної катастрофи 26 квітня 1986-го року, рану від якої місто вже ніколи не загоїть.

Чорнобильська катастрофа – цікаві факти

Катастрофа на Чорнобильській атомній електростанції сталася в ніч на 26 квітня, у час, коли більшість мешканців регіону спали у своїх домівках. Саме тоді відбулося два потужних вибухи, що повністю знищили четвертий енергоблок. Внаслідок цього у повітря потрапила величезна кількість таких радіоактивних речовин, як ізотопи урану, плутонію, йоду, цезію та стронцію. Величезна радіоактивна хмара, що утворилася після вибуху, охопила 12 регіонів України, а також територію Польщі, Білорусі, Росії і навіть Швеції, Норвегії, Австрії, Фінляндії та багатьох інших. Та це був лише початок.

Оскільки на території ЧАЕС виникли численні вогнища, на їхню ліквідацію майже негайно приїхали пожежники. Але як це було прийнято в радянському союзі, що все погане треба замовчувати, то про те, що насправді пожежа не на самій будівлі ЧАЕС, а на реакторі, пожежникам ніхто не розповів. В результаті всі ті, хто першими прибули на ліквідацію вогнища, отримали величезні дози радіації, що стало причиною жахливої смерті кожного з них протягом найближчих днів.

Незважаючи на очевидні жахливі наслідки, влада радянського союзу і далі намагалася замовчувати про Чорнобильську трагедію, яка могла би похитнути імідж СРСР у міжнародних відносинах. В ситуації, коли кожна хвилина може врятувати життя, про аварію на Чорнобильській АЕС заговорили лише через 36 годин після її початку. Тоді було оголошено про “тимчасову” евакуацію лише жителів Прип’яті з обіцянкою повернутися через три дні. Їм було заборонено брати з собою багаж та домашніх улюбленців.

Та лицемірство влади СРСР на цьому не закінчилося. Зокрема, керівництво КПРС заборонило скасовувати парад на 1-ше травня, який проходив у Києві, щоби таким чином показати, що ніякої небезпеки нема. В результаті на Хрещатик вийшли тисячі людей, основна частина з яких – це школярі. І це всього лише через 5 днів після вибуху четвертого енергоблоку.

Тільки 2-го травня, аж на 6 день після трагедії, було оголошено про ще одну евакуацію населення, але цього разу вже з 30-кілометрової зони, в яку входить і місто Чорнобиль. Сьогодні саме цю територію називають зоною відчуження.

До літа того ж року до ліквідації наслідків аварії залучили не лише пожежників та військових, а також військових запасу та вільнонайманих. Та навіть через тижні після трагедії учасники її ліквідації приступали до роботи з “голими руками”, без спеціальних протигазів, що не могло не призвести до отримання великих доз радіації.

Щоби хоч якось обмежити викиди та вплив шкідливих речовин, які отруюють не лише повітря, а й землю та воду, було вирішено будувати саркофаг над зруйнованим блоком. Його будівництво закінчилося до кінця 1986-го року. А ще через 14 років, у 2000-му ЧАЕС остаточно перестала працювати. Та згодом знадобився ще один саркофаг, який створили поверх першого у 2016-році. За словами науковців, другий саркофаг повинен гарантувати безпеку на найближчі сто років.

Варто зауважити, що важливу роль у висвітленні Чорнобильської аварії відіграла саме українська діаспора, яка ні на мить не вмовкала. Українці закордоном виходили на демонстрації та мітинги, щоби привернути увагу інших країн до небезпеки. Як результат, питання Чорнобиля таки винесли на розгляд в ООН.

Які висновки повинен був зробити світ? Питання залишається риторичним. Та людська халатність – річ дуже небезпечна, яка може призвести до тисячі зруйнованих життів. А власні імперські амбіції, які тоді заполонили усе керівництво КПРС, і породжувало ту саму халатність й безвідповідальність. Та як показали події після 24-го лютого 2022 року, коли росія не лише вторглася на територію України, а й захопила ЧАЕС, взявши її працівників в заручники аж до кінця березня того ж року, кацапські нащадки ніяких висновків так і не зробили.