Топ-5 книг – номінантів літературної премії “Зустріч”

Українсько-єврейська літературна премія “Зустріч” вже п’ятий рік поспіль відзначає книжки, що сприяють українсько-єврейському діалогу та допомагають зміцнити позиції України як багатоетнічного суспільства. У 2025 році до короткого списку премії увійшли п’ять унікальних творів, які повертають єврейську перспективу бачення ХХ століття, показують, як бачили одне одного українці та євреї, і повертають Україні притаманну їй мультикультурність.

Століття присутності. Єврейський світ в українській короткій прозі 1880-х–1930-х — Христина Семерин (упорядниця)

Переможець премії “Зустріч” 2025 року — антологія, яку впорядкувала дослідниця культури, літературознавиця та ґендерна експертка Христина Семерин. Ця робота є не просто літературним, а культурологічним проєктом, який показує українську класичну літературу з малознаного нам боку — з боку відкритості до єврейської культури та щирого інтересу до неї.

Збірка охоплює величезний часовий період — від творчості Івана Франка до харківських письменників і Олександра Копиленка. Це різноманіття літературного процесу показує різні способи зображення єврейського світу в українській літературі. З більш відомих текстів тут є оповідання Івана Франка, який звертався до образів євреїв у своїх бориславських оповіданнях і в хрестоматійних “Перехресних стежках”, та оповідання Михайла Коцюбинського “Він іде!” — хрестоматійний український текст про жах єврейських погромів.

Особливу цінність антології надають прекрасні образки Модеста Левицького, малознаного українськими читачами автора. Левицький був лікарем, товаришував з Косачами та Чикаленком і у своїй лікарській практиці мав змогу бачити закрите єврейське життя та змальовувати його у прозі. Для українських авторів світ штетлу був такий самий екзотичний, як світ гуцулів для Коцюбинського. Ця антологія показує українську цікавість до єврейського світу — не імперський спосіб зрівняти культури, а обережну цікавість до іншого, з яким живеш поруч, співчуття й зачудування.

Хасидське — Їцхок Лейбуш Перец

Переклад класика літератури мовою їдиш, одного з батьків єврейської літератури поряд із Шолом-Алейхемом та Менделе Мойхером-Сфорімом. Їцхок Лейбуш Перец менш відомий в українському культурному контексті, проте його оповідання відкривають захопливий світ штетла з його фольклором і трагікомічним сприйняттям світу.

Оповідання Переца повертають розуміння того, що відбувалося на українських теренах сто років тому на території смуги осілості. Тальне, Бердичів і його передмістя, Васильків — усі ці міста наповнені голосами євреїв, доповнюючи контурні карти пам’яті. У цих текстах присутня суміш єврейської мудрості та дотепності, притчевість — оповідання не повчають, проте весь час розмірковують про життя.

Книжка рясніє специфічними єврейськими святами, словами й обрядами з численними примітками. Новий переклад з їдишу виконали Олександра Уралова та Софія Корн, замінивши старий переклад Миколи Зерова.

Білі кролики — Соня Капинус

Дебютний роман Соні Капинус змальовує дореволюційне життя з його романтичним, але тривожним флером, і єврейську Одесу початку ХХ століття. “Білі кролики” написані у формі листів головної героїні Соні, яка вдруге заміжня, чекає на дитину і живе в Афінах.

Час, який описує героїня — час єврейських погромів і початку кінця звичного світу. Оповідачка поступово переживає одне потрясіння за іншим. Коли на час погромів батько відправляє Соню з матір’ю до Риму, де дівчина має вчитися малюванню, її не сильно зачіпає ця сторінка історії. У Римі вона більше переживає за своїх залицяльників і досить опосередковано знайомиться з новинами зі своєї країни. Але наслідки погромів Соня бачить на власні очі, і чим далі відділяється від затишного дитинства, тим більше потрясінь чекає на неї.

За способом написання роман є стилізацією під епістолярій початку ХХ століття. За письмом Соні вгадується її російськомовність — адже заможна єврейка Одеси говорила російською, а Толстого з Достоєвським як звичну лектуру згадує неодноразово.

Ґойрл. Кільця на душі — Елі Шехтман

Елі Шехтман народився на початку ХХ століття на території теперішньої Житомирської області. Він належить до тих євреїв з України, яким вдалося вижити в часи Голокосту і сталінських чисток та описати у своїх книжках світ зниклого сьогодні життя у штетлі й митарства, крізь які проходили євреї ХХ століття.

У сучасному контексті, коли зростає інтерес до перепрочитання історії ХХ століття крізь призму родинних історій і без імперського нальоту, ця книжка є і цікавою, і корисною. Тільки після повномасштабного вторгнення ми починаємо всерйоз перепрочитувати революційний початок ХХ століття та відлущувати з підручників історії шари пропаганди. Чути голоси “наших інших”, для яких Україна була домом — наш обов’язок. Без цих фрагментів історії й без книжок про єврейський досвід ХХ століття в Україні наше бачення минулого лишається фрагментарним.

Діти вогненного часу — Мія Марченко, Катерина Пекур

Ця книжка найбільше вибивається з ряду короткого списку “Зустрічі”, оскільки вона найглибше занурена в сучасність. Це фентезійний роман, побудований у двох площинах. Історична реальність — початок повномасштабного вторгнення, яке зігнало тисячі людей на київський вокзал у пошуках шляхів втечі від війни. Фентезійна площина — еклектичний, примарний Київ, населений усілякими фантастичними створіннями.

У романі присутні також євреї, завдяки яким головні герої отримують власного голема. Майстер-големник Авіхая, який фігурує в історії, виявляється пов’язаним із головною героїнею. Як плату за голема він просить переповісти історію, і дівчина згадує про листівки з абревіатурою імен дітей Авіхая.

Як повторюється в цьому фентезі, елементи світу Завокзалля існують доти, доки є пам’ять про них. Тож поки ми не припиняємо переглядати старі фото євреїв, згадувати, де був Євбаз, пам’ятати, які риси мав єврейський Поділ, доти цей світ існуватиме — принаймні у загадковому світі Завокзалля.

Висновок

П’ятірка номінантів премії “Зустріч” 2025 року демонструє різноманітність підходів до українсько-єврейського діалогу в літературі. Від класичних перекладів та антологій до сучасної прози та фентезі — кожна книжка по-своєму повертає читачеві втрачений світ української багатокультурності.

Перемога антології “Століття присутності” Христини Семерин стала важливим визнанням необхідності переосмислення української літературної спадщини. Як зазначив голова журі Остап Сливинський, ця книжка є не лише важливим просвітницьким проєктом, але й відновленням історичної справедливості, спростовуючи звинувачення української культури у “питомій антисемітськості”.

Разом ці п’ять книг створюють панораму єврейського життя в Україні — від штетлів кінця ХІХ століття до сучасного фентезійного Києва. Вони показують, що єврейська культура завжди була невід’ємною частиною української ідентичності, що без цих голосів наше розуміння власної історії залишається неповним.