Російсько-українська війна забирає життя не лише захисників, мирних мешканців і волонтерів, а й тих, хто формує українську культуру та національну пам’ять — наших письменників. Вони були голосом часу, встигли залишити глибокі, зворушливі твори, які сьогодні стали ще ціннішими. В цій добірці — три книги, що вийшли з-під пера авторів, які загинули внаслідок російської агресії. Вони не дожили до перемоги, але їхні слова — живі.
Дім для Дома — Вікторія Амеліна
Автор: Вікторія Амеліна
Видавництво: Видавництво Старого Лева
Вперше видано: 2017
Назва мовою оригіналу: Дім для Дома
Жанр: сучасна література
Оцінка від Goodreads:
«Дім для Дома» — дебютний роман Вікторії Амеліної, виданий у 2017 році, який одразу привернув увагу критиків та читачів. Цей твір — глибоке осмислення радянського минулого, питань пам’яті та ідентичності, крізь призму особистих історій. У центрі сюжету — родина радянського офіцера, яка після війни оселяється у Львові в квартирі, де колись жив польський письменник-фантаст Станіслав Лем.
Книга майстерно поєднує вигадку з реальністю, історичний контекст із філософським осмисленням поняття «дім». Це не просто помешкання, а символ втрати, переміщення, культурного зітхання, яке тягнеться крізь покоління. Письменниця підіймає тему зниклих голосів — тих, кого витіснила історія або чия присутність була насильно стерта.
На жаль, голос самої Амеліної також був знищений — 27 червня 2023 року її смертельно поранила російська ракета у Краматорську, коли вона перебувала там, як волонтерка й документаторка воєнних злочинів. Вона померла 1 липня у лікарні. Втрата Вікторії стала шоком для культурної спільноти — вона активно розвивала українську літературу і готувала нові книги.
Свідчення — Вікторія Амеліна
Автор: Вікторія Амеліна
Видавництво: Видавництво Старого Лева
Вперше видано: 2024
Назва мовою оригіналу: Свідчення
Жанр: сучасна українська поезія
Оцінка від Goodreads:
«Свідчення» — поетична збірка, яка вийшла вже після смерті письменниці. Вона є результатом пережитого досвіду війни та документування злочинів Росії. У цих віршах і прозових уривках Амеліна постає як літописець болю: не тільки власного, а й колективного — тисяч українців, які втратили близьких, дім, звичний світ.
Книга об’єднує свідчення про геноцид, депортації, катування, життя під окупацією. Амеліна стала голосом тих, хто не міг сам говорити. І хоча збірка поетична, її сила — в документальності. Авторка вірить, що слово — це зброя, що правда — це опір. І ці вірші справді стають зброєю — культурною, духовною, історичною.
Це не просто книга. Це пам’ятник. Її важко читати, але неможливо не прочитати.
Час починати танго — Вероніка (Ніка) Кожушко
Автор: Вероніка (Ніка) Кожушко
Видавництво: Фоліо
Вперше видано: 2025
Назва мовою оригіналу: Час починати танго
Жанр: художня література
Оцінка від Goodreads:
Вероніка Кожушко, відома в творчому середовищі як Ніка, загинула у віці всього 18 років під час обстрілу Харкова 30 серпня 2024 року. Її літературний і художній потенціал лише починав розкриватися. Вона була волонтеркою, малювала, писала поезію та прозу, брала участь у культурних акціях і мріяла видати власну книжку.
«Час починати танго» — її перша й остання збірка. Це поєднання юнацької чутливості з глибоким внутрішнім світом. У віршах — спроба осмислити себе, любов, війну, втрату, тишу й світло. Ніка писала легко, але глибоко, без пафосу, але щиро. У її текстах відчувається ритм молодого життя, яке обірвали в самому розквіті.
Втрата Вероніки — це не тільки трагедія для її родини та друзів, а й втрата покоління, яке мало б говорити про цю війну вже, як історію. Натомість вони стали її жертвами.
Висновок
Книги Вікторії Амеліної та Вероніки Кожушко — це не просто літературні твори. Це свідчення епохи. Це голоси, які намагалися зберегти людяність посеред зла. Їх вбили — але не змогли змусити замовкнути.
Культура — це завжди мішень для імперії. Росія намагається знищити не лише тіла, а й душу нації: її мову, її авторів, її мистецтво. Але кожна з цих книг — доказ, що українська література живе й говоритиме попри все.
Вони не дожили до перемоги, але стали її частиною. І ми маємо читати їх — як акт пам’яті, спротиву і любові до свого.
