Один із найвідоміших шістдесятників, поетів минулого та сьогодення, і взагалі людина, без якої важко уявити собі українську літературу кінця ХХ століття – усе це про Василя Стуса – чергову жертву радянського терору.
Що нам відомо про його життя? Василь народився 6 січня 1938 року у селі Рахнівка Вінницької області. Дитинство майбутнього поета пройшло у багатодітній родині. Спочатку він навчався в Донецькій міській школі, яку закінчив з медаллю, згодом – у педагогічному інституті у місті Донецьк (тодішній Сталіно).
У 27 років Василь Стус одружився з Валентиною Василівною Попелюх, а ще через рік у них народився син – Дмитро. Та життя митця було доволі непростим, як може здатися на перший погляд. Через протест проти арештів української інтелігенції його виключили з аспірантури. Багато дослідників вважають, що саме ця подія стала переломною, адже згодом через його активну проукраїнську позицію почалися арешти та ув’язнення, останній із яких Василь так і не пережив. І 4 вересня 1985 року у таборі під номером ВС-389/36-1 (Пермський край) серце поета перестало битися.
За своє життя Стус написав чимало поетичних збірок, серед яких найвідоміші “Палімпсести”, “Веселий цвинтар”, збірки вибраного “Листи до сина”, книга “Феномен доби або сходження на Голгофу слави” тощо. Також відомі його переклади творів Гете і Рільке.
10 цікавих фактів про Василя Стуса
У цій статті ми зібрали для вас 10 цікавих фактів про життя та творчість українського шістдесятника, про які не варто забувати. Як і про те, що головні винуватці смерті Стуса ще досі залишаються на волі та не отримали належного покарання.
- Василь Стус змалку мав великий хист до навчання та пізнання нового. Як ми вже згадували вище, школу він закінчив із золотою медаллю, а це дало йому змогу вступити в інститут без іспитів. Крім того, молодий Василь сам вивчив латину, чудово володів німецькою мовою (читав Гейне в оригіналі та зробив кілька перекладів інших німецьких поетів). Тому й не дивно, що більшість свого вільного часу поет проводив не деінде, а в бібліотеці.
- Мало хто знає, та життя Василя Семеновича могло скластися дещо інакше. Річ у тім, що йому пропонували вступити до партії. Це б дало Стусові змогу стати директором школи та побудувати успішну кар’єру. Попри усі можливості, які перед ним відкривала така приналежність, Василь відмовився і згодом вступив до аспірантури Київського Інституту літератури АН УРСР, де й познайомився з майбутніми шістдесятниками.
- 4 вересня 1965-го року став переломним для багатьох представників української інтелігенції. У цей день у Києві відбулась прем’єра фільму Параджанова, на який прийшли Василь Стус, Іван Дзюба, В’ячеслав Чорновіл та багато інших. Саме під час показу кінострічки Стус вигукнув свою найвідомішу фразу: “Хто проти тиранії – встаньте!” – таким чином він висловив протест проти масових арештів української молоді напередодні.
- Молодий поет як і багато його сучасників, вірили, що домогтися справедливості в Радянському Союзі було цілком можливим. Саме тому у 1968-му році він разом із іншими проукраїнськими активістами пише “Лист 139-ти”, адресований Генсеку ЦК КПРС Леоніду Брежнєву та першому секретареві КПУ Миколі Підгорному, у якому закликає зупинити терор проти українських дисидентів. На жаль, це не дало жодних позитивних результатів.
- Друкуватись на Батьківщині тоді було практично неможливим, тому крім самвидаву, вірші поета так і не потрапили в тогочасні журнали. Та все ж, деякі його твори таки вийшли друком, що правда, за кордоном. Зокрема, збірки віршів “Круговерть” та “Зимові дерева” (остання вийшла друком навіть без відома та згоди автора).
- Перший арешт Василя Стуса відбувся у 1972 році, під час якого якого звинуватили в “антирадянській агітації й пропаганді” і засудили на 5 років позбавлення волі та на 3 роки заслання. Весь той час, що поет пробув у мордовських таборах, він не припиняв писати. Хоча більшість його напрацювань радянська влада вилучала та знищувала, Стус таки зміг створити збірку поезій “Час творчості”.
- У 1980 році, через рік після звільнення, Василь Стус був вдруге засуджений як “особливо небезпечний рецидивіст”. Вироком стало 10 років примусових робіт та 5 років заслання. Саме під час другого арешту, не зважаючи на численні протести самого Василя, адвокатом поета було призначено Віктора Медведчука, який замість захисту, прийняв сторону обвинувачення. Більше про цей процес та життя поета ви можете дізнатися у книзі “Справа Василя Стуса”.
- Попри постійні арешти та неможливість жити із родиною, Василь все ж таки намагався брати активну участь у вихованні власного сина – Дмитра Стуса. У своїх листах поет постійно рекомендував Дмитрові літературу, яку варто прочитати, над чим варто замислитись чи просто дати пораду: “Не знаю, чи є в Тебе дівчина. Коли є (чи — коли буде) — намагайся, щоб вона була вища за Тебе. Тобто, щоб Ти дотягався до неї, а не опускався. Коли ж вона надто земна, то вигадай її — небесною, і вона стане небесніти. Але краще, щоб у неї було і землі, і неба. Дівчина має надати Тобі змогу — кращати, а не гіршати”.
- Як ми вже згадували вище, поезія Василя Стуса, яку він створював під час свого ув’язнення, безжально знищувалась. Тому поет намагався боротися із цією несправедливістю навіть будучи в’язнем. Зокрема, він неодноразово оголошував голодування, що, як і рік, проведений в камері-одиночці та численні ночі у карцері, ще більше підривало здоров’я митця.
- Смерть застала поета у ніч проти 4 вересня 1985 року під час його другого ув’язнення. Офіційна версія смерті – зупинка серця. Проте існують й інші: переохолодження, та, як стверджував друг самого поета, зумисне вбивство тюремними наглядачами.
Про Василя Стуса можна і варто говорити багато. Таких як Стус – репресованих та закатованих – у радянському союзі було безліч. І якщо ми не хочемо, щоби історія повторювалась, ані ми, ані майбутні покоління, не маємо права про них забувати.
