Григорій Сковорода – український філософ

3 роки тому 0

“Сродна праця – це найсолодша в світі річ. Роби те, до чого народжений. Де труд, там і спочинок, де турбота, там і радощі” – важко не погодитись зі словами українського філософа-містика, поета і педагога Григорія Сковороди. Протягом усього життя митець доводив істинність цього твердження. У своїх творах письменник намагався простими словами розповісти про складні речі. А його афоризми надихали і продовжують надихати все нові і нові покоління.

Григорій Сковорода народився в 1722 році в селищі Чорнухи (сучасна Полтавська область). Важливий вплив на формування філософських поглядів поета мало навчання в Києво-Могилянській академії (та все ж вищої освіти він не здобув). При цьому сам митець не створював власної філософії, адже йому не були близькі церковні та світські ієрархії. У віці 47 років почав вести життя мандрівного байкаря-самітника, проповідуючи головний сенс людського життя – самопізнання.

У жовтні 1794 року поета не стало. Але він назавжди залишився в нашій пам’яті як найвидатніший український байкар усіх часів.

10 цікавих фактів про Григорія Сковороду

Життя Григорія Сковороди було незвичайним навіть за тогочасними мірками. Саме тому у цій статті ми підготували для вас 10 найцікавіших фактів про українського мандрівного філософа.

Сьогодні ні для кого не секрет, що видатний байкар народився в 20-х роках XVIII століття у родині спадкових козаків. Але насправді цей факт протягом багатьох років був невідомим для суспільства. Лише через 200 років після народження філософа дослідники знайшли листи поета, у яких він згадував про святкування свого дня народження.

Крім письменницької діяльності Григорій Сковорода також захоплювався музикою. Його улюбленим музичним інструментом в дитинстві була сопілка, вирізана із гілок ліщини чи калини. Він настільки майстерно нею володів, що міг передати спів пташок за допомогою музичної гри. У зрілому віці байкар чудово грав на флейті, гуслях, бандурі та скрипці. Сам поет вважав, що музика “це великі ліки в скорботі, втіха в печалі, забава в щасті”.

Поезія та музика – це, безумовно, фаворити серед захоплень філософа. Але було в нього ще одне вподобання – емблеми. Протягом навчання в Києво-Могилянській академії він любив розглядати книгу Яна Амоса Коменського “Світ у малюнках”. А зі збірки “Вибрані символи та емблеми” (“Symbola et emblemata selecta”, Амстердам, 1705 рік) байкар перемалював 15 зображень у свій діалог “Буквар миру” та ще 84 символи використав в інших своїх творах.

На думку Григорія Сковороди, сенс життя кожної людини полягає в постійному самопізнанні. Сам філософ ніколи не припиняв досліджувати світ, а історики відзначають у нього надзвичайні здібності до навчання. Зокрема, вже у 16-річному віці Сковорода став студентом першого вищого навчального закладу в Україні, де вивчав багато мов: латинську, грецьку, польську, німецьку і навіть церковнослов’янську.

Під час педагогічної діяльності в Харківському колегіумі, український байкар розробив власну неформальну систему оцінювання. Шкала Григорія Савича складалася із 20 пунктів, серед яких “чиста тобі безтолковщина”, “нездара”, “дуже тупий”, “здається, геть не годиться до школи” тощо. Та все ж, в офіційних документах педагог використовував загальноприйняті оцінки.

Життя Григорія Сковороди було незвичайним як для тодішніх часів, так і для кожного з нас. До прикладу, він ніколи не мав сім’ї, власного дому і постійного доходу. Основний його спосіб життя в зрілому віці – мандрівки від міста до міста, від дому до дому. А все його майно складалося із рукописів, книжок, посоха, селянської свити, і, головне, сопілки.

Дослідники його творчості припускають, що український філософ був вегетаріанцем. Зокрема, він не вживав м’ясо і рибу. Натомість споживав багато овочів, фруктів та молочні продукти. За переказами, одного разу Григорій побачив сон, у якому люди їли один одного. Вважаючи його віщим видінням, митець відмовився від споживання м’яса.

Григорія Сковорода називають основоположником нового жанру в українській літературі – байки. Найвідоміші серед них “Щука і рак”, “Бджола і Шершень”, “Орел і Черепаха” та інші. У них автор піднімає низку важливих тем: що таке сенс життя, покликання людини та духовна свобода. Цікаво, що основну частину своїх творів поет написав староукраїнською та латинською.

За своє життя байкар створив 17 філософських творів (“Сад божественних пісень”, “Жінка Лотова”, “Байки Харківські” тощо) та зробив 7 перекладів. Він багато пише про місце людини у світі, “сродну працю”, дружбу та ставлення до життя. Незважаючи на те, що за життя українського філософа жодна його праця не була надрукована (усі вони зберігалися в рукописах), він був дуже відомим та популярним серед своїх сучасників.

Існує історія про те, як одного разу Катерина ІІ забажала побачити Григорія Сковороду вживу. Він відгукнувся на її прохання та прибув до палацу. Як цариця зайшла в залу, гості за традицією вколинилися їй. Всі, крім Сковороди. Коли ж вона запитала його, чому той стоїть прямо, Григорій відповів: “Не я бажав тебе бачити, а ти сама захотіла на мене подивитися. А як же ти мене роздивишся, коли я перед тобою удвоє зігнуся”.

Афоризми Григорія Сковороди

Афоризми українського байкаря – це короткі та влучні висловлювання, які відображають загальну думку у виразній та простій формі. Вони дуже популярні навіть сьогодні, адже ніколи не втратять своєї актуальності.

Ось деякі з них:

“Коли не можу нічим любій Вітчизні прислужитися, в кожному разі з усієї сили намагатимуся нікому ні в чому не шкодити”.

“Хто соромиться визнати недоліки свої, той з часом безсоромно виправдовуватиме своє невігластво, яке є найбільшою вадою”.

“Не той дурний, хто не знає… але той, хто знати не хоче”.

“Більше думай і тоді вирішуй”.

“Безумцеві властиво жалкувати за втраченим і не радіти з того, що лишилось”.

“З усіх утрат втрата часу найтяжча”.

“З видимого пізнавай невидиме”.

“Любов виникає з любові; коли хочу, щоб мене любили, я сам перший люблю”.

“Хто добре запалився, той добре почав, а добре почати — це наполовину завершити”.

“Майбутнім ми маримо, а сучасним гордуємо: ми прагнемо до того, чого немає, і нехтуємо тим, що є, так ніби минуле зможе вернутись назад, або напевно мусить здійснитися сподіване”.